Дизурія – це поширена проблеми в урології, порушення сечовипускання, що супроводжується хворобливими відчуттями чи почуттям дискомфорту. Порушення сечовидільної функції відбувається з почастішанням або утрудненням акту сечовипускання. Поширеність патології становить близько 25% дорослого населення. Дизуричні розлади погіршують якість життя та ускладнюють професійну діяльність.
Що таке дизурія
Будь-які порушення акту сечовипускання (почастішання, затримка, утруднення, болючість) називаються дизурією. Розлад процесу сечовипускання часто супроводжує урологічні захворювання, у тому числі пієлонефрит, цистит, уретрит, простатит. Якщо не лікувати патологію, підвищується ризик розвитку хронічних хвороб сечовивідних шляхів. Затримка сечі призводить до накопиченню побічних продуктів, що утворюються внаслідок процесів метаболізму, що може спричинити інтоксикацію організму.
Види дизурії
- Олігурія. Уповільнення утворення сечі з патологічним зменшенням кількості сечовипускань.
- Полакіурія. Потреба багаторазово здійснювати акт сечовипускання протягом дня.
- Ішурія. Затримка сечовипускання – неможливість самостійно вчинити акт сечовипускання. В результаті відбувається надмірне накопичення сечі в сечовому міхурі, що спричиняє біль та дискомфорт.
- Ніктурія. Потреба прокидатися протягом ночі, щоб помочитися.
- Странгурія. Утруднення сечовипускання, пов'язане з перешкодами на шляху відтоку сечі.
- Нетримання сечі.
- Енурез. Зустрічається переважно в дітей віком (до віку 2,5 років вважається нормою), проявляється мимовільним сечовипусканням зазвичай вночі.
Порушення сечовипускання: причини
Дизурія – поліетіологічний стан, спровокувати який можуть різні фактори. Найчастіше виявляється у жінок, зустрічається також у чоловіків. Розлади сечовипускання розвиваються внаслідок різних причин:
- Інфекційно-запальні процеси, що протікають у сечостатевих шляхах.
- Новоутворення з локалізацією в органах сечовидільної та статевої систем.
- Травматичні ушкодження, зокрема зумовлені оперативними втручаннями на органах, розташованих у малому тазу.
- Варикозне розширення вен, що пролягають у малому тазі.
- Дисфункція сечових шляхів пов'язана з нейрогенними факторами.
- Гіперактивність (підвищена скорочувальна здатність) сечового міхура.
- Конкременти (камені) у сечовому міхурі, сечоводах та нирках.
Психогенна дизурія розвивається без патологічних змін в органах сечостатевої системи, але супроводжується характерними симптомами. Незалежно від причин патології в основі патогенезу лежить підвищення чутливості стінок сечового міхура – аферентних волокон, що розташовані у цій зоні. Внутрішню поверхню сечового міхура покриває уротелій – шар епітеліальних клітин. Уротелій виконує бар'єрну функцію, сприймає стимули (хімічні, фізичні) та вивільняє у відповідь біологічні речовини. Дисфункція уротелію відіграє важливу роль у розвитку дизурії.
Часте сечовипускання нерідко відбувається внаслідок погіршення концентраційної функції нирок – здатності збільшувати щільність сечі до 1020 г/мл. Фактори, що провокують полакіурію – цукровий діабет та серцево-судинна недостатність, аденома передміхурової залози в анамнезі.
Синдром дизурії у дітей часто пов'язаний з порушенням іннервації стінок сечового міхура, утворенням конкрементів, неврологічними патологіями, дисфункцією нирок, інфекційним ураженням органів сечовидільної системи.
Дизурія: симптоми
Прояви дизурії залежать від виду захворювання, яке спровокувало порушення сечовипускання. Основні ознаки:
- Прискорене сечовипускання.
- Імперативні (що не терплять заперечень, болючі) часті позиви.
- Болісні відчуття, різь, печіння під час сечовипускання. Біль виникає у ділянці сечового міхура чи уретри (промежини).
- Нейровегетативні порушення (серцеві аритмії, розлад дихальної та травної функції).
Клінічно значущі супутні прояви включають біль у зоні попереку, виділення з піхви або уретри, лихоманку, нетримання сечі, труднощі при свідомій затримці сечовипускання (неможливість контролювати процес). Нерідко спостерігається помутніння сечі, присутність фракцій крові, ознаки обструкції (порушення прохідності) сечовивідних шляхів – переривання сечовипускання.
Діагностика
Методи діагностики вибирають залежно від виду первинного захворювання, яке спровокувало дизурію. Наприклад, за підозри на злоякісну пухлину лікар призначає цитологічне дослідження сечі. При циститі роблять аналіз сечі на мікрофлору. Зазвичай лікар призначає дослідження на наявність інфекцій, що передаються статевим шляхом. Інструментальні методи – УЗД нирок та сечового міхура, КТ або МРТ, цистоскопія (ендоскопічне дослідження внутрішньої поверхні сечового міхура), уретрографія (рентгенологічне дослідження сечівника).
Дизурія: лікування
Лікування дизурії спрямовано на усунення причин основного захворювання. При розладах сечовипускання, зумовлених інфекційною поразкою, лікар призначає антибактеріальні препарати з урахуванням типу збудника. Інші види ліків, які можуть застосовуватися для лікування:
- Діуретики.
- Глюкокортикостероїди.
- Противірусні та протигрибкові засоби.
- Аналгетики та спазмолітики.
- Гормональні препарати
Медикаментозна терапія доповнюється іншими методами, як дієта, фізіотерапія, лікувальна фізкультура. Хірургічне втручання показано за наявності пухлинних процесів.
Лікування дизурії за допомогою Бальзаму Болотова
Ефективне лікування порушень сечовипускання проводиться з допомогою Бальзаму Болотова. Компоненти, що входять до складу, мають протизапальну дію на елементи сечовидільної системи. Кислоти (органічні, неорганічні), які становлять основу препарату, нормалізують рівень рН сечі. В результаті утворюється менше солей кальцію. Регулярне вживання Бальзаму сприяє розчиненню наявних і запобігає утворенню нових каменів у нирках, сечовому міхурі, сечоводах, сечівнику.
Конкременти в сечовивідних органах порушують процес сечовипускання, що призводить до розвитку хвороб – пієлонефриту (інфекційно-запальне захворювання нирок), гідронефрозу (патологічне розширення чашково-милкової системи нирки), блокування відтоку сечі з розвитком загрозливого життя стану. Інгредієнти Бальзама Болотова додатково стимулюють процеси метаболізму, зміцнюють імунну систему, сприяє виведенню токсинів, що призводить до покращення загального самопочуття.
Профілактика
Профілактичні заходи включають своєчасне лікування інфекційно-запальних захворювань. Інші заходи профілактики:
- Загартовувальні процедури.
- Дотримання режиму праці та відпочинку.
- Здоровий спосіб життя.
- Регулярні дозовані фізичні навантаження.
- Запобігання переохолодженню організму.
